Я вже не думала, що так може бути. Якось звикла, що похід у гори- це битва, двобій з собою, подолання всього на світі, напряг- і потім кайф. А цими вихідними переконалася, що буває й по-іншому. Група з трьох дівчаток, маленька і водночас міцна тілом та духом гідеса Катя, дівчина-посмішка, максимальна безпечність, тихий комфортний темп. Всі перевірені на взуття, одяг та спорядження, толерантно навчені (або перевчені) правильному користуванню всим цим. Спекотно- стали роздяглися, змерзли- стали одяглися, спраглі- обовʼязково пийте, кожні дві години щось закиньте з їжі. На Чорногорі вітер і нульова видимість- то підемо лісом до містичних Угорських скель. Глибокий сніг- візьміть снігоступи. Не хочете- чудово йдемо і без них. Хочете гуляти з виглядом на Чорногору- йдемо гуляти по хребтах. Кринта-Скупова та Косарище “must go and see”. Так мене ще не годували в горах, чесно: сніданок- обід- вечеря- перекуси із собою, все смачно-корисно- екологічно, no alco, no nico. Дівчатка, ходіть в сауну, там чай, мед, пограємо в ігри, мозок із післяпохідної коми раптом прокидається і нагадує: я ще живий!) Чудова лагідна і сувора Руді, що всіх пильнує і мило дозволяє з собою сфоткатися. Лиш ховайте чоколядки, бо вона теж дівчинка, а нам, дівчатам, солодке не дуже можна😉. Погода з ясним зимовим сонечком та пухким снігом замовлена заздалегідь (ясно, що жарт, але ж так і сталося). Що це було?! Це дуже гарний формат дівочих турів від TURE та Білого слона в Дземброні. Марʼянко, дякую, що закликала! 🔥 Після цього тура не треба ще відпочивати, ось у чому штука.

Цього разу поїхала я ближче до зими - в гори. Мандрувала я з TURE, Білий слон в Дземброні. Трохи хвилювалась, як воно буде, бо їхала з ними вперше, хоча і збиралась вже давно. Так от. Зустріла нас в Ворохті наша гідеса Катя - така собі малесенька привітна дівчинка, яка виявилась дуже вправною і досвідченою. Ретельно перевірила екіпіровку своїх туристів: чи є бахіли, чи достатньо тепло вдягнені, чи є достатньо додаткового утеплення, бо в горах зимно. Ввічливо попросила пред'явити їй наші рукавиці. Проінспектувала взуття, шкарпетки. Переконалась, чи у всіх є термоси і вода; нагодувала; видала всім канапки та смаколики. Рушили.. Мандрували ми казковими, засніженими хребтами та лісами під пильним, турботливим оком Каті: чи не втомились?, чи не змерзли? чи не занадто жарко? чи правильно ставимо ноги?, чи правильно використовуємо палиці? А тепер вже час попити гарячого чаю з чимось солоденьким, з'їсти канапку... Вдягла нас в снігоступи, бо так безпечніше. Власноруч налаштувала, підтягла і застібнула все, що має бути підтягнуте і застібнуте. Потренувались ходити і в такому приладді: нареготались, бо ходиш наче в чоботах Гуллівера ))) Потурбувалась наша гідеса, щоб її дівчатка часом не потрапили в негоду, то наступного дня повела нас іншим маршрутом, низами, до Угорських скель, звідкіля ми спостерігали, як вирує негода, затягла все свинцевими хмарами, гуде вітром там, де ми мали бути - біля Смотрича, на Чорногорі. І ось вже і останній день: все за правилами, по системі - легка замінка, прогулянка на Косарище. Сгуляли ми туди, вийшовши через хвіртку, наче пройшли у задній двір величезного маєтку. Супроводжувало нас сонечко, трохи пригрівало, і стримувало негоду, що насувалася. Краєвиди на Косарищі неперевершені, перехоплюють подих. Проте з ними конкурувала Руді, притягаючи всю нашу увагу до неї. Руді - такий собі величезний, пухнастий та лагідний песик, хоча часом трохи гарчить, бо не в гуморі. Ми дівчата такі ! Потурбувалась наша Катя і про наш відпочинок: якщо хочете, пограємо в ігри, попаримося в сауні. А місцева "наїдальня" - це взагалі щось особливе: голодним звідти ніхто не вийде - всі наїдяться, бо дуже смачно, поживно, і більше ніж вдосталь. Гарно походили, відпочили і .... смачно поїли )))